Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

Ми перелiзли через паркан, обережненько, пригинцем до горiха, видряпалися — i от уже пильно вдивляємося крiзь вiкно у Книшеву хату. В хатi темнувато, i ми не зразу роздивилися, що там робиться. Нарештi побачили, що Книш i Книшиха сидять бiля столу з ложками в руках i, злодiйкувато позираючи на вiкно, щось їдять. Ми уважно придивилися й здивовано глянули один на одного. Книшi їли… торт. Бiсквiтний городський торт з цукатами й кремовими та шоколадними трояндами, їли торт ложками, наче борщ або кашу їли потайки, сховавшися вiд людей, як злодiї. їли похапцем, жадiбно, мабуть, голосно чавкаючи (вiкно було зачинене, i ми не чули), а може, навiть шдрохкуючи. Ротяки в обох були замурзанi кремом, а в Книшихи крем був i на «румпелi».

От Книш пiдчепив ложкою велику центральну троянду, що красувалася посерединi торта, i потяг до рота. Але Книшиха щось сердито бевкнула йому, ловко перечепила троянду з його ложки своєю ложкою — i шургиць! — до себе в рот.

Ми знову перезирнулися Кiно!

— Ну все! Ясно! — сказав Ява. — Шпигуни! Нашi радянськi люди торти ложками не їдять.

Я не став сперечатися, хоч цей доказ шпигунської дiяльностi Книшiв здався менi не досить переконливим.

Оскiльки дивитися на цю картину було гидко, ми спустилися з горiха i полiзли додому.

I знову потяглися «трудовi буднi».

Бiльше контактiв з Книшами, а тим бiльше з Бурмилом не було.

Лiто минало.