Тореадори з Васюкивки   ::   Нестайко Всеволод Зиновьевич

Не хвилюйся.

Що й казати, спiвчував я друговi всiм серцем, всiєю душею, але допомогти не мiг нiчим. Лишалося тiльки покладатися на долю та на щасливий випадок. Може, якось буде…

I от Явинi батьки приїхали. Радiсного галасу й метушнi — повен двiр. Хвiртка тiльки — рип-рип! Дверi не зачиняються Родичi, сусiди, знайомi… Ще б пак! Iз заграницi приїхали! Цiкаво ж! А що? А як? А де? А коли? А яке? А почiм?..

У садку цiлий день стiл стояв з наїдками та напитками. однi вставали, другi сiдали.

I подарункiв Явинi батьки понавозили мало не всьому селу. Подарунки здебiльшого дрiбненькi, на манiр гудзика — сувенiри називаються. Але що ви хочете: якби стiльки великих подарункiв — у двi гарби не вбереш.

I менi подарунок попався. Нам з Явою обом було подаровано по пiстолету. Але по якому пiстолету! По чеському заграничному пiстолету, який стрiляє водою. I як стрiляє! Натискаєш на гачок, i тоненька-тоненька цiвочка чвиркаа метрiв на десять. Здорово! Оце пiстолет так пiстолет! Красота! Сила!

Через п'ятнадцять хвилин, як нам було пiстолети подаровано, ми їх мало не втратили назавжди.

Ну, ви ж розумiєте, було б смiшно, якби ми одразу не почали стрiляти. Хто б це таке мiг? Нащо тодi тi пiстолети? Нашо їх взагалi дарувати?

Отже ми одразу…

Бровка на мушку — чвирк!

Гав гав-гав! — Бровко хвосiа пiджав i в будку.

Кицька руда сидить на сопцi, умивається.

Чвирк!

Няввв! — I кицька вже на грушi.

Курка гребеться.