Трохи питьми   ::   Дереш Любко

– Мою маму плутяги такі, як ви, «зцілили» по повній програмі.

Алік не звертає уваги.

– Хоч і не ліз нікому на очі, а різні мав пригоди. Запрошували мене всякі «маги» до себе в ордени. Та я – ні, не йшов. Я, знаєте, всю цю їхню «духовність» намагався відштовхнути від себе подалі. Липуче воно якесь.

– А звідки про тебе ці маги довідалися? – цікавиться Лорна.

– Ну як. У нас торсіонний канал зв'язку. Телепатія, по-простому. А ще, кожного четверга о 23-й годині за московським часом, ми проводили спільну медитацію. Всі екстрасенси колишнього Радянського Союзу. Називалася медитація «До Світла». Нею ми оздоровлювали нашу планету, а заодно між собою знайомилися.

– Як у чаті, – гмикає Йостек і хитає головою, мовляв: «Аліку, ви безнадійний».

– Так вони на мене й вишли, ці маги, через канал. Але, кажу ж, я не збирався із ними співпрацювати, бо не хотів особистих контактів. А мене якраз усі шукали і хотіли. Навіть із Ка-Ге-Бе приходили, до себе в психотронку запрошували. Потім, вже при Кравчуку, теж – у «сибазоновий» кликали. Вибачте, може, ви не знаєте? «Сибазонка» – це такий секретний відділ спецслужб, займається психотронною зброєю і дистанційним управлінням свідомістю. Багато чим займається. Псі-генератори всякі, лептонні сканери, щоби думки читати. Вербували всяких чутливих індивідів, деколи навіть просто з вулиці, з метро. Щоби не здуріти від випромінювання всієї цієї апаратури, там у відділі всі поголовно «стирчали» на сибазоні.

– От кайф, – мружиться Лорна.