Трохи питьми   ::   Дереш Любко

– Та не дуже й кайф, – заперечує Алік. – Там таке шкідливе виробництво – гірше, ніж у нас на заводі в обробному цеху. Безкоштовним молоком не врятуєшся. А від сибазону перш за все страждає печінка. Кальцій вимивається, нервова система виснажується. Людина мізернішає. Повільна деградація, одним словом. Але менше з тим. Не пішов я до них в оператори, хоч і настійливо просили. Є така спеціальність – оператор лептонного генератора. Майже всі оператори потім дивачіли. Ставали агресивними, психотичними створіннями. Багато хто перетворювався на справжніх садистів. Хтось тікав, організовував власні банди. Називали себе «психокілерами». Як згадаю, що тоді діялось… Фу, це гнітюча тема, друзі. Не хочеться мені більше про це…

Я від усього такого прагнув утекти подалі. Тож тому й жив на селі. Поміж люди – в сенсі на колег по спеціальності – виходив тільки по четвергах. А так – городом, кролями займався. Мав собі в хаті три акваріуми, кожної неділі виїздив у Хмельницьк, торгував рибками: цихлідами, дискусами, гурамі різними – блакитними, золотистими, мармуровими, рожевими, двоцятковими. Гурамі – це моя любов, моя пристрасть. А взагалі-то, я мав талант до всяких видів рибок, дуже рідкісних в тім числі – ні в кого вони не розмножувались, а у мене не гірше, як на волі. Мені акваріуми дуже добре стрес знімали, відновлювали енергетику. У селі знали, що я маю гарних рибок, і до мене часто приводили дітей подивитися на ці красоти.