Трохи питьми   ::   Дереш Любко

– Разом із однодумцямиця жінка взялася створити групи самопомочі. Я вам скажу, товариші, недурна була баба. Напевне, зналася на матпрограмуванні. Схема в неї була така. Ті люди, що успішно відбули фестиваль самогубців, теж повинні були викупити свій борг перед людиною, яка їм допомогла. Тобто вони, у свою чергу, на наступний рік мали зібрати ще по сім чоловік кожен і організувати такий фестиваль самопомочі вже десь у своїх краях. Але тут є один нюанс.

За моїми прикидами, тільки кожен сьомий зможе провести фестиваль самостійно. Для того треба мати неабиякі організаторські таланти, все-таки. І листи розіслати, і місце вибрати, і розмови провести. Але хоч би й кожен із учасників семінару, хто відчув поліпшення, дав обіцянку організувати такий фестиваль самостійно, тільки та людина, котрій це справді під силу, доводить почате до кінця. Розумієте, як хитро? Система не розростається в експоненційній прогресії, тому що всі ми різні, але деякі з нас подібні між собою.

– Хитро, – кажу я.

– Головне, принцип ви зрозуміли: якщо у всіх у головах ситуація поміняється на краще, наступного літа кожному з нас доведеться організувати власний фестиваль. Якщо не наступного, то ще колись. Рано чи пізно борг віддавати доведеться. А оскільки цей борг не перед якоюсь конкретною людиною, а щось більше, то я кажу на нього Борг – з великої літери Бе.

– А якщо не вдасться? – питає Алік. – Якщо я виявлюся тим поганим організатором?

– Я думаю, це не так важливо.