Трохи питьми   ::   Дереш Любко

Важливо, що ти пробував. Головне, ти чесно робиш найкраще, що і як тільки можеш. Саме тим віддається борг – твоїм старанням бути кращим.

У мене шкірою пробігають морозні дрижаки.

– Тобто нас зібрав тут невідомий, щоб виразити дяку тим, хто допоміг йому знову стати на ноги?

– Виходить, так.

– А ви не знаєте, Йостеку, що відбувалося на попередніх збіговиськах такого плану?

Йостек знизує плечима.

– Кажуть, було класно. Тріп-репорти з подібних фестивалів рідко публікуються відкрито, але я знаю, що система працює. Я читав, що з'їзди проходили під Донецьком, на Мангупі в Криму, на Зміїних Валах. Кажуть, десь під Вінницею, біля ставки Гітлера, пройшов потужний фестиваль. Про нього мені розповідали в особистій переписці. їхнім координатором був театральний режисер. Просто подарунок долі. Група займалася по Ґротовському. Розігрувалася семиденна психодрама за мотивами Апокаліпсису Івана Богослова. Оце, мабуть, потужна штука була. Та дівчина, з якою я по ай-сі-к'ю переписувався, казала, що це стало найсильнішим її переживанням за все свідоме життя. Уявіть собі, це написала наркоманка з восьмирічним стажем. Двічі лежала в дурці. А після фестивалю – преобразилася.

– Стала баптисткою? – іронізує Лорна.

– Не знаю. Може, й стала. Це її справа. Може, для тебе її слова нічого не значать, а я чомусь їй вірю.