Страница:
155 из 307
– Це тобі, – кажу і простягаю їй гриба. Правда, заки я відбивався від вовків і біг, він втратив трохи імпозантності. Ну й хулі. Любиш мене – люби й мою парасолю.
– Дякую, – Віка бере з моїх рук гриба й цілує мене в щоку, а потім міцно обіймає.
Лорна (зараз вона видається такою доброю, зараз усі видаються такими добрими) подає мені миску з гречаною кашею впереміш з тушонкою і чисту ложку. Я вдячно приймаю цей прояв людяності, але так часто верну голову, аби зиркнути на ліс, що вона не витримує:
– Ти, блядь, або їж, або йди ше побігай. Зайчик, блядь, побігайчик. Ми тут без тебе мусили з панками базарити. Суки, блядь, хтіли нас звідси нахуй виселити. Нормально, та?
Я прошу їх розказати, що тут саме відбувалося, і Йостек оповідає, що якісь голопупенки – типу панки, але недороблені – прийшли й почали їх напрягати.
Вступає Лорна соло:
– Суки, блядь, кажуть, ви тут шо, блядь, залізли, гопота йобана? А я кажу, ти, блядь, жопа недороблена, ходи сюда, блядь, я тобі зараз башку розхуячу, будеш знати! Гоп-пота, блядь.
– І що? Розхуячила?
– А ти, блядь, думав!
– Шо, СПРАВДІ?
Алік і Йостек ствердно кивають. Віка похитує головою, немов досі не може повірити в те, що тут відбувалося. Тільки тепер помічаю – в Аліка розквашена губа.
– А тобі, братику, за що дісталося?
Алік мимрить, що йому важко говорити, кивком передає слово Йостеку.
|< Пред. 153 154 155 156 157 След. >|