Трохи питьми   ::   Дереш Любко

Не пизди, блядь, бо ше зараз ти получиш, – Цой вже трохи заплітає язиком. – А потім дощ почався, ми набухалися всраку, а вночі просинаємося, дивимся – а ми по коліна в воді. Спальники вжопу мокрі, рюкзаки – всі промокли. Блядь, ну шо за фігня!

Цой, такий печальний, такий кумедний, закурює.

– Дай мені! – наказує Лорна, і Цой пригощає її сигаретою.

– І тут вже всьо, блін, – Цой сигаретою рисує в повітрі пряму. – Всьо пішло гладко, – ще одна рівна лінія сигаретою. – Розумієш, Герман? Гладко. Я аж сам був довольний. Пацани, блядь, ситі, палатки – сухі. Ніякого гавна. Ми вирішили, треба бухнути. І бухнули. А Артьом мені каже: давай берем пацанів і йдем о-о-он на той горб. Там тьолки-прастітутки, мені Омар розказував. Знаєте Омара? Віка киває.

– Ну от. Афіґ-ґєнний мужик, між іншим. Показав мені, як морські вузли в'язати.

– Та ти далі розказуй!

– Міша, блядь! – Цоя хитає, неначе човен в синім морі. – Міша, блядь! Я ж… я ж попереджаю. Не вийобуйся, мужик, ладно? Не вийобуйся, ладно?

– Ну тихо, тихо, – заспокоює Цоя Юраха. – Розказуй далі.

– Та хулі там. Вони самі бачили. Може, Герман не бачив. Ти не бачив, Герман? Нє?

– Ні, не бачив я, не бачив.

– Герман, – каже Цой і лізе обійматися. – Герман. Ти афіґ-ґєнний мужик, Герман.

– Гаразд, гаразд, – саджу його на місце. – Йостек теж афіґєнний. І Алік афіґєнний. Може, взагалі, афіґєнніший, ніж я і Йостек разом взяті. Правда, Алік?

– Пфавда, – плямкає Алік розбитою губою.

– Ладно, бля, всі ви тут афіґєнні.