Страница:
201 из 307
Я ловила зневажливі погляди – принаймні я вважала їх зневажливими. Напевне, для тих, хто мене міг знати, зараз я опускалася на саме соціальне дно. Пом'яте обличчя, синяки під очима, вчорашній одяг, несвіжий подих. Ще й береться курити, прастітутка. «Та пішли ви», – сказала я подумки.
Час було йти на зустріч із Йостеком.
Він чекав на мене біля входу в студентське бістро, де ми часто зустрічалися на обідню перекуску.
Коли я вгледіла Йостекову постать, мені стало очевидно: це я приходжу на зустріч з ним востаннє. Більше його бачити не хочу. Якщо я буду говорити собі інакше, я брехатиму.
Йостек обійняв мене й одразу ж, не допускаючи незручних пауз, почав розповідати, що близиться кінець місяця, у нього знову буде купа роботи, доведеться допізна сидіти в офісі, але вже після авралу – після авралу в нього буде море часу, і ми підемо по магазинах, купимо мені щось класне. Можливо, отой строгий костюм, який так гарно на мені сидів, пусте, що він дорогуватий… «До чого ці слова?» – думала я.
– До чого ці слова?… – я не зчулася, як думка сама злетіла з язика. Йостек миттєво заткнувся і глянув на мене. Я пережила секунду гострої втрати контролю над собою. Тієї миті мені здалося, що я здатна на будь-яке божевілля. Дослівно будь-яке. Я тут же напружилась, щоб не випустити цю частину себе на волю. Страх вибив із моєї шкіри холодну пітняву.
– Ти що? – ошаліло спитав Йостек. Він взяв мене за плечі й розвернув до себе.
|< Пред. 199 200 201 202 203 След. >|