Трохи питьми   ::   Дереш Любко

– Мамочка, – заспокоювала я її, – всебуде добре. Зі мною все в порядку…

– Ти куриш? – спитала вона крізь сльози.

– Сьогодні вперше курила, – призналася я.

– Скажи мені, тільки чесно: ти вагітна?

– Ну що ти, мамочка! У мене якраз сьогодні перший день!

– Ти була з хлопцем?

– Ні! Мамочка, ти що! Я була з подругою!

Мама наче трохи заспокоїлася.

– Жанночка, ми так хвилюємося за тебе. Ти ще така маленька.

– Не хвилюйтеся, мамочка!

– Ми так хвилюємося за тебе! Так хвилюємося! – мама прикрила рот рукою і знову почала плакати.

А далі я пішла до себе. Мама з татом лягли спати, і бабця нарешті заснула. Тоді я тихцем вийшла на кухню, відкрила кватирку і закурила. Набрала домашній номер Лорни.

– Ал-ло? – сонно протягнула Лорна.

– Привіт. Це Жанна. Я тебе люблю…

– Хороша історія, – каже Віра. – Мені сподобалась.

– Але це тільки початок. Через день ми знову зустрілися з Лорною, і вона сказала, що її маму поклали в лікарню, і я можу пожити в неї якийсь час.

– А що, в неї тата не було?

– Ні. Вона з чотирьох років росла без тата. А з мамою трапилося щось серйозне. Лорна така, що від неї неможливо нічого випитати, якщо вона не хоче казати. Я тільки зрозуміла, що Лорна з мамою не ладила. У себе вдома я пояснила, що хочу пожити з подругою. Вони – мої домашні павучки-упирята – звикли, що їх мовчання, яке нормально мало б символізувати їхню згоду на мою волю вирішувати самій, насправді означає засудження мого вибору.