Страница:
219 из 307
Але я вже на ці натяки не зважала. Спакувала речі, конспекти і поїхала ввечері до Лорни.
Її квартира справила на мене незгладне враження.
В тій хаті панувала атмосфера, як у кошмарному сні, де ще нічого не трапилось, але скоро трапиться. Якась напруга у повітрі. Коли я переступила поріг, мені здалося, що тут особлива тьмяність світла. Лорна швидко потягнула мене на кухню. Мені відразу ж упали в око кілька використаних шприців – вони лежали на холодильнику, на підвіконні, а на столі десь чотири ватки з обламаними кінцями ампул впереміш з крихтами хліба й недопитими горнятками. У заваленій горою немитого посуду кухні висів тютюновий дим. Видно було, що тут постійна неохайність – не тільки за відсутності господині. Я зрозуміла, що Лорна з мамою живуть значно бідніше, ніж ми.
Лорна налила води у кавоварку, досипала свіжої кави і почала порпатися в холодильнику. Магнітофон на підвіконні грав щось жваве й крикливе. В цій обстановці я почувала себе некомфортно. Я почула, як у сусідній кімнаті хтось щось сказав, і спитала:
– У тебе є гості?
Лорна припинила вовтузитися в холодильнику.
– Немає.
Я чомусь стрепенулася.
– А хто в тебе у сусідній кімнаті?
– Нікого. Кіт.
Але кіт (звичайної дворової масті) сидів біля батареї й дивився крізь стіну в сусідню кімнату.
Лорна буркнула щось типу: «Заїбало, блядь» – і зробила музику гучніше. Чомусь мені стало страшно.
– Карочє, є борщ. Є гречка.
|< Пред. 217 218 219 220 221 След. >|