Трохи питьми   ::   Дереш Любко

– Це через Йостека? – спитала я.

– Сука, блядь, я йому покажу, – процідила вона з ненавистю.

– А що він тобі тоді сказав?

– Не важливо. Гемор мені заплатить за це.

Лорна називала Йостека не інакше, ніж Геморой. Я особисто з Йостеком вирішила перервати всі стосунки. Лорна ж про щось із ним бурхливо листувалася. Іще вона обмовилась, що випадково перетнулася з Йостеком на вулиці. Саме ця зустріч і стала причиною Лорниної люті.

Мене дивувало й непокоїло те, як швидко близькі їй люди ставали об'єктами її ненависті. Від цього я почувалася невпевнено. Захотілося змінити тему.

– А хто ці друзі, до яких ми йдемо?

– Ми йдемо до одного. Всі решта пустишки. Він відьмак. Дуже крутий відьмак.

– Можеш розповісти мені, що це в тебе вчора по хаті ходило?

– Можу, – як не дивно, озвалась вона. – А що ти хочеш почути?

Я згадала паралізуючий жах, який накотив на мене, коли щось ходило в сусідній кімнаті, а потім по коридору.

– Воно живе в тій кімнаті, куди ми не заглядали?

– Ага. Але вночі воно виходить.

– Воно небезпечне?

Лорна поглянула на мене своїми дивними, по-котячому зеленими очима…

– Воно шумить вночі. Моя Машка дуріє від цього. Ми спимо при ввімкнутому світлі.

– Це через нього твою маму в лікарню поклали?

Вона задумалась.

– Можливо… Деколи воно торкається тебе. Коли ти спиш.

Більше мені говорити на цю тему не хотілося.