Трохи питьми   ::   Дереш Любко

– Коли я поступила в універ, моє життя змінилося. Я мало часу проводила вдома. Тусувалася з неформалами. Вони навчили мене, як бухати, щоб не ригати. Більшість моїх друзів вважали себе бодай якимось боком причетними до чорнокнижництва. Але тільки один із них, чиє ім'я я пообіцяла забути, навчив мене чогось толкового. Це були два прості правила: будь чесною і роби тільки те, що хочеш. Я стала жити за цими правилами. Мало кому це сподобалось, але на той час я вже зрозуміла, що сенс мого життя не в тому, аби подобатись іншим. Зате я відчула, що тепер маю моральне право добиватися того, що хочу. Неважливо, якими способами. Головне – бути чесним, тоді можна робити, що хочеш. До цього Лорна говорила всім і нікому особисто, а тут дивиться прямо на Йостека:

– Якби ти, Геморойчик, прислухався до цих слів, ти би зовсім по-інакшому пережив те, що Жанна пішла від тебе. Але ти не хотів бути чесним. Ти хотів подобатися. Ти не заслужив мати її. Я кинула тобі виклик, і ти засцяв прийняти його. Йостек враз червоніє.

– Не пизди, сучка! – вигукує він. – Ти не знаєш, через що я мусив пройти!

– А ти не матюкайся при дівчатах, – раптом відповідає Лорна. – Тобі вже пізно захищати себе. Вже все в минулому… – Того дня, коли я привела Жанну до своїх так званих друзів, я справді хотіла того, що заявляла. Хотіла, щоб вона, – Лорна киває на мене, – стала вільнішою. Але все зайшло задалеко. Я побачила, що довела Жанну до ступору. Я ледь не зламала її.