Трохи питьми   ::   Дереш Любко

Якщо пригадуєте, тоді я накурився дусту й раптово написала наша красавіца. Підсвідомо я вже боявся її, боявся її покарання, тобто внутрішньо вже налаштувався на поразку. Тож коли вона ще й кинула мені есемеску в цей беззахисний час накуру, я просто не мав чим закритися від удару. Інформація пішла просто у підсвідомість. Тож на всі ці її так звані «команди смерті» я реагував уже як треба: як налаштований до управління автомат. Типовий приклад програмування свідомості, скажу вам. Лорна, мої тобі шануваня. Ти перемогла мене однією влучною есемескою, першою. – Йостек робить їй клоунський «салям». – Все подальше пекло я зробив собі сам, Лорна тільки підштовхувала.

– А як же кошмар? І демон води? – озивається Алік скептично. – Я, звісно, не збираюся зараз давати моральну оцінку діям Лорни, я від цього права далекий. Однак я з подібними речами стикався і знаю, що демон води – це не жарти. І в жодному разі не вигадки.

– Аліку, все елементарно. Давай проаналізуємо присутні в моїх кошмарах символи. Вода – це і є маніфестація підсвідомого. Таким чином, демон води, якого я бачив уві сні, – це справді «демон», але не якогось містичного потойбіччя, а всього лиш моєї підсвідомості. Демон – це усе, що я ховав за душею й боявся випустити назовні. Зважте, що кожен раз демон, чи то в образі Лорни, чи то в образі жінки, виходив до мене із дзеркальної поверхні. А це ж явна підказка, що всі ці «демони» є тільки моїми відображеннями, не більше! Вони – це прояви моїх власних страхів.