Трохи питьми   ::   Дереш Любко

– Чому ж тобі не щастило на роботі? Хіба це не містика каузального?

– Ні, батьку, це ніяка не містика. Це називається «само-справджуване очікування». Коли тобі з дитинства кажуть: «У тебе велике майбутнє», або «Ти наша розумничка», або «Баран ти тупорилий», ти підсвідомо сприймаєш ці слова як наказ. Наказ до дій. Так само, коли тобі кажуть: «Ти скоро помреш» – це теж може спрацювати як наказ для підсвідомості, який ти сам берешся реалізувати. Наскільки ти безборонний психічно на момент зомбування, настільки й узалеж-нюєшся від наказу. Між мною і Лорною був дуже сильний сугестивний зв'язок. Я довіряв їй, боявся її, і вона могла мені навіяти що завгодно. Але я заявив своєму страхові в парку, Що сам вибиратиму, у що вірити, і цим перекодував себе. Вивів себе з автоматичного режиму на ручне управління. Відтоді магія Лорни перестала діяти на мене, тому що не було насправді ніякої магії, розумієте? Єдина магія – це те, що я дозволив страхові керувати собою, а не навпаки.

Так, я не відмовився від гарячого липового чаю з медом на ніч. Я й далі щоранку слухаю вдома «Imagine», тому що продовжую вірити: щоразу, коли звучить ця пісня, світ стає кращим, а пітьма відступає. Тепер тринадцять стало моїм числом удачі, хоча я розумію, що насправді тринадцять – це просто число. От і все. Хоча ні, ще одне: під час всієї цієї історії жоден інопланетянин не постраждав. От тепер кінець.

– Як це – кінець?! А фестиваль? Де ж історія про те, як ви зробили фестиваль, Йостеку?

Йостек гмикає.

– Та що вже тут розказувати… Не вдалося мені те, що задумав, якщо вже бути чесним.