JК
Трохи питьми :: Дереш Любко
Страница: 39 из 307Ну, я коли до нього переїхала, то він це діло закинув, всі трупи повикидав, тільки чучела свої чортячіоставив. Ну, для приколу. То я вже змирилася…
– Так шо там з котиком?
– А. Ну, котик виривається. Я заходжу на кухню, кажу: «Ану не муч тварину!» Він злякався, і кішка втекла через двері. А котяра така зарепана, шо страшно торкнутися. Вся в парші якійсь, лущиться, блохаста – фу! Я до Вітаса: ти шо, блядь, зовсім голови на плечах не маєш? Соображаєш, шо робиш? А він тільки стоїть і либиться. І тут я дивлюся – а в нього всі груди в крові. Мені аж ноги стерпли, як я то побачила. Коротше, він собі всю грудь порізав, аж до живота… А від котика ше кров розмазалася, шерсть поналипала. Мене там чуть не стошнило. «Ти! – кричу йому. – Ти шо робиш, демоне?» А він стоїть, усміхається. Ну і розказав, урешті, шо він собі задумав. Сказав, готується стати першим космонавтом.
– Ким-ким?!
– Першим космонавтом, так і сказав. За декілька днів ті його рани, шо він до них кота притискав, загноїлися і почали сочитися. Він це все діло акуратненько бритвочкою зішкріб – і на блюдечко. І всі виділення, разом із кров'ю, із кіркою засохлою схавав. Ну, ти представляєш, яка людина хвора?
– А нашо він це робив?
– Він хотів навчити свій організм харчуватися самим собою. Мріяв виростити на собі колонію лишаю, виділення яких можна було б хавати. Вітас більше не хотів робити чучела. Він захотів стати першим космонавтом на самопідтримці. Якого не треба було б забезпечувати хавкою. Типу, шо майбутні космонавти всі такими і будуть – з лишаями на тілі, які вони пожиратимуть.
– Так шо там з котиком?
– А. Ну, котик виривається. Я заходжу на кухню, кажу: «Ану не муч тварину!» Він злякався, і кішка втекла через двері. А котяра така зарепана, шо страшно торкнутися. Вся в парші якійсь, лущиться, блохаста – фу! Я до Вітаса: ти шо, блядь, зовсім голови на плечах не маєш? Соображаєш, шо робиш? А він тільки стоїть і либиться. І тут я дивлюся – а в нього всі груди в крові. Мені аж ноги стерпли, як я то побачила. Коротше, він собі всю грудь порізав, аж до живота… А від котика ше кров розмазалася, шерсть поналипала. Мене там чуть не стошнило. «Ти! – кричу йому. – Ти шо робиш, демоне?» А він стоїть, усміхається. Ну і розказав, урешті, шо він собі задумав. Сказав, готується стати першим космонавтом.
– Ким-ким?!
– Першим космонавтом, так і сказав. За декілька днів ті його рани, шо він до них кота притискав, загноїлися і почали сочитися. Він це все діло акуратненько бритвочкою зішкріб – і на блюдечко. І всі виділення, разом із кров'ю, із кіркою засохлою схавав. Ну, ти представляєш, яка людина хвора?
– А нашо він це робив?
– Він хотів навчити свій організм харчуватися самим собою. Мріяв виростити на собі колонію лишаю, виділення яких можна було б хавати. Вітас більше не хотів робити чучела. Він захотів стати першим космонавтом на самопідтримці. Якого не треба було б забезпечувати хавкою. Типу, шо майбутні космонавти всі такими і будуть – з лишаями на тілі, які вони пожиратимуть.