Трохи питьми   ::   Дереш Любко

Упівголоса він клене світ, газети й сірники, називаючи їх при цьому такими, що пережили протиприродний статевий акт.

Супутниця короля, що непомітно вилізла з намету, накидає монархові на плечі банний халат зі смугастим узором.

– Вдягнися, – каже вона. – Стоїш, як мудак, яйцями світиш.

– Маєте запалити? – з незмінно просвітленим виразом запитує король.

– Не пали натще, тобі не можна. Після їжі покуриш.

Я вирішую, що це королева. Жінка міцна, вольова. По всьому видно – права рука Його Величності.

Коли королева відвертається, король нахиляється до Мук-ти, і випростовується вже з цигаркою в зубах. Король не розмінюється на дрібні дискусії, він стоїть у своєму узбецькому халаті, виставивши праву ногу поперед себе, й потягує па-піроску. Струшує попіл у маленьку срібну попільничку, яку тримає у лівій руці. Король дивиться на північ.

Королева повертається з намету вже вдягнута у свої шати – джинси, футболку, шльопки на босу ногу. Вона висмикує із зубів Його Величності папіросу і кидає її в багаття. Король незворушний, він тримається вищою мірою достойно. Смиренно киває головою.

– Оммм…

– Іди мийся.

Король неспішно зникає. Я спостерігаю за цією сценою, сидячи біля вогню. Мукта поруч, скалить зуби і почісує волохаті груди. Спітнів, бідака – діло вже йде до полудня. Я теж укриваюся потом. Щось не бачу Віки.

З четвертого намету (всього наметів п'ять, вони розташовані літерою Г) вилазить іще пара: юнак, схожий на тюленя в матросці, та моя знайома К.