JК
Трохи питьми :: Дереш Любко
Страница: 49 из 307Канєц фільма.
Мукта вирячив очі й ляскає в долоні мені перед лицем, при цьому видає губами короткий непристойний звук. В натурі, кінець плівки.
– Органічно, – зауважую. – Маєте щось пожерти?
Мукта переводить погляд на голе жіноче тіло в анабіозі.
– Ната, мудак їсти хоче. Треба нагодувати.
Тіло не відзивається.
– Спить, сука. – І раптом, склавши руки рупором, кричить чомусь у небо: – ВАЛЬКА! ШО В НАС Є ЖЕРТИ НА СНІДАНОК?
Тиша.
– ВАЛЬКА!
Із сусіднього намету чути сонний голос:
– Заткни пельку. Піди й візьми собі сам. – ВАЛЬКА!
– Заткни рило, скільки можна кричати? – ХТО ТУТ, БЛЯДЬ, ХАЗЯЇН? Уй-й-й!
Мукта згинається навпіл, руками тримається за живіт, з його губ мимоволі, власне, й виходить звук «Уй-й-й…». Це тіло голої панни тицьнуло кулаком йому прямо під дих, навіть не підводячи голови.
– Шо за людина, – бурмоче тіло, не розплющуючи очей. – Від самого ранку крики, матюки. Поки в кишку не даси, не заспокоїться.
Мукта рачки вилазить з намету і розважливо каже:
– Каратістка, блядь. Третій дан.
Розпрямлює спину. Дружньо плеще мене по плечі.
– Не сци, Пудель. Поки я з тобою, вона тебе і пальчиком не троне. О! А он і мадам Ку-ку. – Мукта тицяє на Віку. Та сидить біля іншого намету й шепочеться з якимось хлопчаком років 17-ти. – Шо, твоя тьолка?
– Ні. А чого «мадам Ку-ку»?
– У неї в голові зозулька живе. Все ніби добре-добре, а раз на годину мусить прокукати.
Мукта вирячив очі й ляскає в долоні мені перед лицем, при цьому видає губами короткий непристойний звук. В натурі, кінець плівки.
– Органічно, – зауважую. – Маєте щось пожерти?
Мукта переводить погляд на голе жіноче тіло в анабіозі.
– Ната, мудак їсти хоче. Треба нагодувати.
Тіло не відзивається.
– Спить, сука. – І раптом, склавши руки рупором, кричить чомусь у небо: – ВАЛЬКА! ШО В НАС Є ЖЕРТИ НА СНІДАНОК?
Тиша.
– ВАЛЬКА!
Із сусіднього намету чути сонний голос:
– Заткни пельку. Піди й візьми собі сам. – ВАЛЬКА!
– Заткни рило, скільки можна кричати? – ХТО ТУТ, БЛЯДЬ, ХАЗЯЇН? Уй-й-й!
Мукта згинається навпіл, руками тримається за живіт, з його губ мимоволі, власне, й виходить звук «Уй-й-й…». Це тіло голої панни тицьнуло кулаком йому прямо під дих, навіть не підводячи голови.
– Шо за людина, – бурмоче тіло, не розплющуючи очей. – Від самого ранку крики, матюки. Поки в кишку не даси, не заспокоїться.
Мукта рачки вилазить з намету і розважливо каже:
– Каратістка, блядь. Третій дан.
Розпрямлює спину. Дружньо плеще мене по плечі.
– Не сци, Пудель. Поки я з тобою, вона тебе і пальчиком не троне. О! А он і мадам Ку-ку. – Мукта тицяє на Віку. Та сидить біля іншого намету й шепочеться з якимось хлопчаком років 17-ти. – Шо, твоя тьолка?
– Ні. А чого «мадам Ку-ку»?
– У неї в голові зозулька живе. Все ніби добре-добре, а раз на годину мусить прокукати.