Трохи питьми   ::   Дереш Любко

Жанна у шкарпетках і тенісних туфельках. Наївна дівчинка. Звичайно, приємно вдягнутися на вечір потепліше, підсушити ніжки, натягти сухі шкарпетки. Приємно, але ж безглуздо – зараз ми підемо вниз і від росистих трав Жаннині капчики за п'ять хвилин розклеяться по швах.

Хто ти, Жанночко? Шепни мені, що тебе непокоїть. Може, ти вагітна?

До сутінків залишається менше двох годин. Чоловіки йдуть по дрова.

– Я чув, тут у ніч на Купала можна кого хочеш виграти, – каже Йостек і дивиться на мене.

– Почни з Лорни, – раджу. – Вона в тебе закохана.

Алік сміється.

– Тільки вважай, щоб вона тобі нічого не відкусила. Бачив, які у неї щелепні м'язи розвинуті?

– Та йдіть ви… я серйозно. Можна когось тут вжик-вжик?

– Можна, звичайно, – я приховую посмішку. – Там, біля вогню, будуть голі дівки лежати, у віночках на голові. Вибереш собі якусь незаразну, та й підеш до лісу вжикатися.

Алік погоджується. Старий ловить настрій.

– Тільки вважай, – застерігає він, – у лісі на Купала за такими, як ти, чорти бігають. Можуть і за дупу допнути.

– І шо?

– І півдупи відпаде. Взагалі, краще сьогодні про таке не думай, бо скочить тобі чорт у калитку, не заснеш до ранку. Вся господарка розпухне і посиніє, ще й свербітиме. І так, поки не знайдеш у землі нору зміїну і не зіллєш у неї сім'я.

– Всяке буває, – підтакую. – Тільки мені розказували, що то не чорт залазить, а така комашина. Залізе у яєчко й починає там вовтузитись.