Страница:
81 из 307
Дуже неприємний зуд з'являється. Це страшенно вимотує людину. Ти, певне, знаєш, про шо я.
– Та ну, – каже Йостек, – ти гониш.
– Гонить, – погоджується Алік. – Бо не комашина то, а справді чорт. Знаєш, як його виганяють? Треба кропивою відшмагати поміж ноги, поки він не вискочить із поганим сім'ям.
– А сім'я треба з'їсти. Або наточити в компот дівчині, яка тобі подобається. Краще навіть не в компот, а відразу в горло.
– От, наприклад, тій же ж Лорні, – каже Алік, і ми удвох сміємось.
У лісі темніє. З полінами в руках, повертаємося до табору.
Внизу, на місці загальних зборів, пробують розпалити вогонь. Сонце вже зайшло, небо вияснюється. Ознаки хорошої погоди назавтра.
Довкола вогню зосереджується пістрява публіка. Молоді хлопці й дівчата. Чоловіки та жінки, дехто навіть із грудними дітьми на руках. Чиїсь малі діти гасають одне за одним. Барабанщики сидять біля холодної скирти гілля і бубнять у тугі барабани. Лине дріб аж до опуклого неба.
Кілька хлопців-панків, голих по пояс і блискучих від поту, рачкують біля вогню і тикають у глиб гілляччя запаленою газетою.
– Горить? – гадає один, що схилився над спиною в товариша.
Той, що рачкує, порядно роздратований.
– В пизду, блядь! Сире, як хуй, блядь!
– Давай, може, я трохи…
– Блядь, не кумар, я тебе прошу!
Матюкливий панк із поголеними скронями, весь розчер-вонілий, вилазить із-під гілок. Уявляю собі, як свербить його тіло.
|< Пред. 79 80 81 82 83 След. >|