Трохи питьми   ::   Дереш Любко

«Чому мені так стрьомно жити в цьому світі?» – хочеться виплакатися комусь. Інша моя частина, яку я хотів би називати «апасним штріхом», дивиться на це все з презирством і холодною ненавистю. Ось вона бере ситуацію під контроль, силою заганяючи жалюгідного гівнюка десь подалі у підсвідомість.

Мій погляд повертається до Лорни, котра сидить між цим Йостеком і дурою в тапочках, як її… Жанна. У відблисках вогню вони своєю закляклістю нагадують неживі предмети, а обличчя Лорни здається висіченим з граніту. їхня нерухомість так контрастує з рухливим галасливим натовпом, що на якийсь час все в мені зупиняється, перетворюється на статичне зображення, спроектоване на колихливу пітьму. Стає тихо, як у вусі, й мені здається, ніби я бачу не трьох людей, а три каменюки в чистому полі.

?.: Найбільший камінь – це Лорна. Тому що вона найсильніша. Вона дуже важка. Коли вона входить у чиєсь життя, вона просто як камінь. Неможливо не рахуватися з нею і дуже важко її носити в собі. Вона завжди думає тільки про себе (пауза) … Лорна, з тобою деколи буває так важко… Ти найнапряжніша людина в моєму світі. Ти завжди хочеш, аби все було по-твоєму. Ти з'явилася на сцені разом із хлопцем і дівчиною. Оця дівчина (показує на невеликий камінь зліва) і цей хлопець (показує на значно більший камінь правильної форми, менший, однак, за камінь Лорни, такий великий, важкий і необроблений) – вони були поруч із тобою, коли ми побачили тебе. Дівчину звуть Жанною, хлопець називає себе Йостеком.