Трохи питьми   ::   Дереш Любко

Йому здається, що Лорна чимось подібна на нього, і з нею можна поговорити по душах. Його страх… його страх також має метафізичний присмак.

V.: Герман може сформулювати їй свою потребу в спілкуванні?

?.: (не почув або не захотів почути запитання) Цікаво… Йостек відчуває, що Лорна боїться. Йостек, сам того не усвідомлюючи, став прикривати Лорну… Глянь, Йостек дуже солідна фігура (камінь справді великий і рівний). А цей (показує на камінь Германа) підсвідомо відчуває роздратування. Йостек теж о'кей, але його цікавить Лорна… Цілий вечір він шукає нагоди, щоби підсісти до неї, прозондувати її. Лорна здається йому таємничою. У неї суворе, кам'яне обличчя. Глянеш на таку – страшно підійти. Остерігаєшся, як би не нахамила, не образила. Бо така ображати вміє. Я боюся, що, коли підійду до неї, ця малолєтка опустить мене, як пацана.

V.: Ти би міг підійти до неї і подивитися, як вона зблизька виглядає?

?.: Зараз. Вечір… точніше, вже ніч, горить купальське вогнище, п'ять метрів заввишки. Всі збуджені, грає музика… (до каменя Лорни) Лорна, можна, я сяду біля тебе? – Звісно, сідай. – Лорна дивиться на мене знизу догори, і ми обидвоє знаємо, що це означає для людей, в чиїх душах живуть тварини. Це означає, що я – старший у зграї. Все, Лорна більше не може виставляти проти мене свої щити. Вона усміхається мені, підсувається до Йостека, і я сідаю поруч з нею, лицем до вогню. Ми мовчимо і дивимось гуртом у вогнище.