Трохи питьми   ::   Дереш Любко

Хлопці обережно понесли його в темряву. Ще двоє стурбованих дівчат пішло слідом доглядати за пораненим.

Це сколихнуло спокій товариства, викликавши низку спекуляцій, які дуже скоро набрали жартівливого тону – мовляв, п'яний… накурений… нагалоперидолений… тощо.

Знов ожили барабани, й інші жарти та балачки поточилися далі.

V.: Яке тепер ставлення Германа до Лорни?

А:…дружнє. Вона непогана людина, коли не демонструє нічого з себе.

V.: Як це може вплинути на загальну картину? Перетворення Лорни з істоти залякуючої на приємну?

?.: (до Германа) Тепер тобі цікава така Лорна?… Тепер вона якась така нудна для нього. Просто роздуте еґо, і більш нічого. Скучна людинка, зі своїми мізерними фантазіями і страхами. Надуманими причому. Та нє, нормальна дівчина. Коротше, така, як всі. Почуваюся розчарованим, що вона виявилася такою… простою…

V.: Не рівня.

?.: Так, не рівня. Герман уже наважився був торкнутися у собі найглибших глибин, геть потаємних і засекречених. Тих, звідки йде вся його чорнота, оця туга. А Лорна, на жаль, тільки здавалася такою багатообіцяючою.

V.: Вона буде ще якусь роль відігравати?

?.: (до каменя Германа) Чувак, ти хочеш чогось іще від Лорни? Ні, він уже почув усе. Вона пустишка. Прибираємо? (відкочують камінь Лорни подалі від каменя Германа). Може, з нею ще будуть мати справу інші. Набагато більше його тепер цікавить Жанна. Поглянь. Вона геть маленька, мовчить. Нічим себе не видає. Вона занадто… скута… покинута.

V.