Щира любов   ::   Квитка-Основьяненко Григорий Федорович

– Добре! – сказав Семен Іванович вже перед світом, проходивши усю ніченьку по своїй кватиріі усе думаючи та придумуючи, як би по-своєму зробити. – Добре, – каже, – так зроблю. Навряд чи будуть тогді відговорюватись.

І чи спав, чи не спав тії ночі, а ранком вже і у Галочки.

Голублячи її, сказав, що, спросившись у начальства, їде завтра у свою сторону, аж до Прилуків.

– Надовго ж? – аж злякавшись, спитала Галочка.

– Так що, може, неділі дві або три проїжджу: не близька сторона.

– Зачим же ви поїдете?

– Діло єсть.

– Яке там діло припало?

– Галочко, – сказав Семен Іванович, поціловавши її кріпко. – Невже ж ти думаєш, що я тільки так просто поговорив з тобою і з панотцем об моєму щасті і, вислухавши, що ви мені говорили, так вам і піддамся? Се вже лучче мені живому у яму лягти! Ні, я сього так не оставлю. Поїду додому, озьму від брата, від усіх родичів таке письмо, що вони не тільки позволяють, та ще і просять, щоб я оженився на обивателевій дочці.

– Кажіть-бо, Семене Івановичу, просто – на мужичці… Еге, бачите, вже ви зарані соромитесь сказати, що оженитесь на мужичці.

– Ні, душко, се не об тім… От, узявши такі бамаги, озьму і від архієрея лист, що нема гріха женитися на нерівні, як твій панотець каже. Та тогді, вернувшись, проситиму своїх начальників, та щоб приїхали, та розговорили вас з панотцем, та і отця протопопа попрошу, щоб з писанія поговорив.

Галочка як вислухала се, аж помертвіла.