Сад божественних писень   ::   Сковорода Григорій Савович

Слухай, небоi земля! Нинi ужаснися,

Море, безднами вciма, погiдно двигнися!

I ти, швидкотекучий, повернися, Iордане,

Прийди скоро хрестити Христа, Ioанне! [63]

Красногляднiї лicи, стежки вiдслонiте,

Передтечу Iоанна до Христа впустiте.

Рiзномовнiї народи, разом з нами порадiйте,

Ангельськiї хори всi в небi славу пiйте!

3iйде Спас во Iордан, стане у глибинi -

Це зiйде на нього дух в тiлi голубинiм:

- Це улюблений мiй син є, - батько хмар такеє вicтить, -

Це месiя, вiн єство людськеє очистить.

Освяти струмки i нам, змiя ж - в порохняву!

Твого духа, Христе, дай нам росу i славу.

Не потопить нехай змiй. I ми всi з земного краю

Полетiмо, щоб спочить, до твойого раю.



Пісня 7-ма

Воскресiнню Христовому. Iз цього зерна: «Одинадцять же учнiв пiшли в Галiлею на гору, куди звелiв їм Icyc» [71] . Паска!

Чи хто мене вiд тебе зможе вiдвернуть,

А чи вогонь iз неба схочу я задуть?

Хай весь свiт - у забуття,

Лиш в тобi життя, о Icyce!

Веди мене з собою, в горну путь на хрест,

Радий жить над горою, кину земну персть.

Смерть твоя - то життя,

Жовч - солодке пиття, о Icyce!

Рани твoї бiдовi - то моя печать,

А твiй вiнок терновий - слави благодать,

Твiй цей поносний хрест,

Хвала менi i честь, о Icyce!

Пшеничная зернина хоч в нивi згнива,

Та з мертвого рослина i плiд ожива.

Одне зерно оте

В наступний рiк зросте, сторицею - плiд.