Сад божественних писень   ::   Сковорода Григорій Савович

Роде плотський! Невiгласи! Доки будеш тяжкосерд?

Серце обмуруй, тим часомна небесну поглянь твердь.

Чому ти не хочеш знати, де таїтъся Бiг?

Чому ти не дбаеш, щоб побачить його мiг?

Прiрва пpipвy вдоволить враз.



Пісня 12-та

Iз цього зерна: «Блаженнi вбогi духом» [121] , тобто «Премудрicть книжника в доброчасностi святкування, а коли умаляеється в дiяннях cвoїx, упремудриться» (Сирах). «Змалiйте i розумiйте...» [122] .

В город не пiду багатий - на полях я буду жить,

Biк свiй буду коротати там, де тихо час бiжить.

О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!

В тобi радicть звеселнна тишу, спокiй розгорта.

Бо мiста, хоча й високi, в море розпачу штовхнуть,

А ворота, хоч широкi, у неволю заведуть.

О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!

В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.

Hi, не хочу їздить в море, красних не вiзьму одеж,

Бо вони ховають горе, сум, сум'яття, страх без меж.

О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!

В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.

Йти гидую з барабаном завойовувать мicта

Чи лякать цивiльним саном, щоб хилилась бiднота.

О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!

В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.

Не бажаю наук нових, крiм здорового ума,

Kpiм розумностей Христових, бо солодкiсть там сама.

О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!

В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.

I нiчого не бажаю, окрiм хлiба та води,

Вбогiсть приятелем маю - з нею ми давно свати.