Сад божественних писень   ::   Сковорода Григорій Савович

О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!

В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.

За маєток земний маю спокiй, воленьку святу,

Окрiм вiчностi бажаю я дорогу цю просту.

О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!

В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.

А коли до всього того гpix збороти до кiнця,

Так тодi скажи: якого треба прагнути вiнця?

О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!

В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.

Здрастуй, любий мiй спокою! Ти навiки будеш мiй,

Добре буть менi з тобою: ти для мене, а я твiй.

О дiброво! О свободо! Я в тобi почав мудрiть

I в тo6i, моя природo, шлях свiй хочу закiнчить.



Пісня 13-та

Iз цього: «3iйдiть iз серeдовища їxньoго...». «Iдiть у село, яке перед вами» [131] . «Там повила тебе мати твоя...» [132] .

Гей, поля, поля зеленi,

Поля, цвiтом оздоблннi,

Ах, долини, балки,

I могили, й пагорки!

Ах ви, вод потоки чистi!

Береги рiчок травистi!

Ах, кучерi якi у дiбров цих i гайкiв.

Жайворонок мiж полями,

Соловейко мiж садами, -

Той угорi дзвенить, iнший на гiллi свистить.

А коли зiйшла денниця,

То спiва пiд той час птиця.

Музика тут навкруг - у повiтрi шум i pyx.

Тiльки сонце визирає, -

Вiвчар вiвцi виганяє,

На сопiлку свою котить трелi по гаю.

Пропадайте, думи труднi

I мiста багатолюднi

Я й на хлiбi сухiм житиму в раю такiм.