Сад божественних писень   ::   Сковорода Григорій Савович

Пісня 14-та

Стародавня малоросiйська [141] про марноту i звабу. На цю силу:

«Нexaй я стою на сторожi своїй, i нехай на облозi я стану» (Авакум) [142] . Обновлена в 1782 poцi.

1

То яка ж та слава нинi?

Глянь на бучу в цiй годинi!

Iзраїле! Гiдри-звiра [143]

Чи велика в ньому мipa,

Треба зрозумiти.

2

Булава i скипетр сяє,

Рано вставши - слава злая,

Серце пробива тривога,

Руки зв'язанi i ноги,

Як минути ciтi?

3

Нинi п'яна скаче воля,

Рано вставши- марна доля.

Iзраїле! Того звiра

Куди цiль ведуть i мipa?

Треба вже прозрiти.

4

Шле сирен [144] iз океану

Пicню солодко-оманну,

Бiдная душа - в розпуттi,

Хоче назавжди заснути,

Землi не сягнувши.

5

Плоть i свiте! Пекло люте!

Все в тобi наскрiзь отрута,

Щелепами позiхаєш

I усе пiдряд ковтаєш,

Як минути ciтi?

6

Ця пучина вcix ковтає,

Ця щелепа всiх з'їдає,

Iзраїле! Кита-звiра [145]

Це мета, i глузд, i мipa,

Плоть ту не наситиш!

7

Розпусти свoї вiтрила,

Розуму свойого крила,

Пливучи по буйнiм морю [146] ,

Возведи зiницi вгору -

Шлях знайдеш правдивий.

8

Краще жити у пустинi,

Зачинившись у яскинi,

По безвiддях вiк пробути,

Знадних голосiв не чути.