Хочу литати ! (на украинском языке) :: Костецкий Анатолий
Страница:
4 из 45
-- До Днiпра, до Днiпра! -- вiдгукнулися ми, покружляли ще трохи над липою, привiтно помахали їй, зробили в повiтрi справжнiй бойовий розворот i понеслися наввипередки на червонi вогники дзвiницi Києво-Печерської лаври.
Коли б хто знав, як здорово лiтати над нiчним мiстом!
Десь далеко внизу палахкотять незлiченнi лiхтарi, струменiють огнистими потоками вулицi, впадаючи в осяйнi озера площ. А по них раз по раз проносяться темнi човники автомашин.
Трохи вище, майже нарiвнi з нами, червоно миготять шпилi висотних будинкiв, телевiзiйна вежа, щогли на готелi "Москва".
Аж ось -- лавра, а попiд нею -- чорна лакована стрiчка Днiпра. Його поверхню стрiмко прорiзають щiлини, а з них ллється голубувате, таємниче свiтло. Так i кортить зазирнути: а що ж отам, у глибинi? Та ми знаємо: це мости перетинають Славуту i лише здаються голубими щiлинами згори...
-- Хлопчики, -- озвалася раптом Наталка. -- Час вертати.
I справдi, вже було пiзно, ще батьки прокинуться й помiтять, що нас немає!
Ми хутко домчали до нашого провулка, попрощалися i розлетiлись по домiвках.
Я з розгону влетiв у вiкно i приземлився просто на лiжко.
"Не розучився за зиму!" -- подумав задоволене, зручно вмостився в постелi, накрився з головою, солодко потягнувся -- аж кiстки захрумтiли! -- й вiдразу ж заснув...
2
Крiзь сон я вiдчув: хтось тягне з мене ковдру. Прокидатися не хотiлось. По-перше, не виспався, бо чи не пiвночi пролiтав. По-друге, не додивився квiтчастий травневий сон.
|< Пред. 2 3 4 5 6 След. >|