Хочу литати ! (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

I взагалi -- чому б не поспати? Не розплющуючи очей, ухопився за ковдру i хотiв був iзнову натягнути її на голову, та вона кудись утекла.

-- Вставай, валяко! Школу проспиш! -- почув над собою, вiдкрив очi -- i швиденько замружився знов. Просто в обличчя сяйнуло щедре сонячне промiння. А може, то посмiхнулася мама, що стояла коло лiжка й тримала мою ковдру?

Я востаннє позiхнув, солодко потягнувся i -- раз! -- хутко скочив на пiдлогу.

-- Доброго ранку, мамочко!

-- Ранок! -- засмiялася мама. -- Та вже день скоро -- чверть на дев'яту.

-- Ой! -- заквапився я. -- Ще спiзнюся! -- I майже скотився вниз по схiдцях -- умиватися.

Я ще не сказав, що живу на другому поверсi, у кiмнатцi пiд самiсiньким дахом. Наш будиночок невеличкий -- лише двi кiмнати й кухня внизу. I одна кiмната -- моя власна! -- пiд дахом, такий собi мезонiнчик з вiкном. Годi й казати, як я люблю її! Ну, самi подумайте -- хiба не здорово: окрема кiмната, де ти -- цiлковитий хазяїн. Звичайно, прибирати доводиться менi самому, але це така дрiбничка, про яку i згадувати не варто.

Отже, я майже скотився вниз, похапцем умився, попив молока з печивом i налаштувався бiгти до школи.

-- Знов лiтав уночi? -- поспитала мама, спускаючись iз моєї кiмнати. -- Вся постiль так збита, нiби на нiй ескадрон вершникiв гарцював. I коли ти спати навчишся спокiйно?

-- Нiколи, мамочко! -- Я цмокнув її у щоку, вхопив портфель i вибiг надвiр.

Ех, коли б мама знала, що я справдi ночами лiтаю! Напевне, заборонила б... Адже заборонила вона лазити на липу.