Хочу литати ! (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

-- А коли й зловить -- то що ж: нехай уже краще скарбничкою стане ще один кiт, нiж Борис... -I з цими словами вiн шугонув у темряву.

Я глянув у тому напрямку, де зник кiт, i побачив двi постатi, в яких упiзнав Бориса й Капiтона. Дiдуган iшов трохи попереду, а Борис, нiби слухняна лялька, ступав за ним.

Раптом лiсову тишу розiтнув дикий котячий зойк. Капiтон аж звився на мiсцi й заволав:

-- Це знову ти?! У, клятий котяро! Тепер тобi не втекти!-- Дiдуган крутнувся на каблуках i з дивовижною спритнiстю кинувся пiд кущ, звiдки долинав котячий вереск.

Тої ж митi я пiдскочив до Бориса й ухопив його мiцно за руку:

-- Мерщiй тiкаймо!

-- Де я? -- здивовано заклiпав очима Борис, нiби щойно прокинувся.

-- Потiм! -- обiрвав я його i потяг за собою.

За хвилину ми вже сидiли в затишному трамваї i мчали додому, а я дорогою про все розповiдав Борисовi.

Дiставшися нашого провулка, ми вiдразу попрощалися, я наказав Борьцi нiкому бiльше не вiдчиняти й нiкуди не виходити з дому i теж помчав спати.

11

Наступного ранку, в недiлю, ми зiбралися на нашiй липi. Сидiли на гiлках i мовчали. Та й про що було говорити, коли й так усе зрозумiло! Ми мовчки чекали на Володьку, вiд якого тепер чимало залежало.

Тiльки сьогоднi ми врештi помiтили, що весна майже кiнчається. Земля вкрилася буйнозеленою соковитою травою, на всiх деревах уже блищали молодi, тугi листочки.

Трава попiд нашою липою так i свiтилася кульбабами! Вони, жовтi, наче шматочки сонця, звiдси, згори, скидалися на курчат.