Хочу литати ! (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

-- А тепер -- уперед!

Ми посипалися з липи, мов грушi, й помчали до Капiтона: Кучма -попереду, ми -- крокiв на п'ятдесят позаду.

Коли Володька пiдiйшов до хвiртки сусiда, той вiдразу ж, нiби чекав його, вийшов на порiг.

Коли б ми не знали, що це за типчик, то, напевне, пожалiли б його. Все обличчя в нього було подряпане й запухле, гачкуватий нiс дивився кудись убiк, а пiд лiвим оком сяяв такий величезний синець, що повiки навiть не розтулялися, -- хiба що за допомогою пальцiв!

Це була робота Корнелiя, котрий, певне, всю нiч водив дiдугана лiсом. Зрозумiло, котовi це -- дрiбничка, а от дiдовi -- ну й ну! Вiн чiплявся за кожний корiнь та пеньок, падав у колючi ожиновi заростi, на повному ходу налiтав на стовбури дубiв та сосен чи ускакував у шипшиновий кущ. Одне слово, коли б це був не Капiтон, йому варто було б щиро поспiвчувати.

-- А, це ти, любесенький! -- зрадiв дiдуган, коли побачив Кучму. -- Заходь, заходь, дорогесенький! А я саме про тебе думочку думав: i чого хлопчичок не приходить до мене?

-- Я принiс вам свiй сон! -- мовив Кучма.

-- Це добре, -- зрадiв дiд. -- Це дуже-дуже мудре рiшення! -- I Капiтон потер руки. -- А де ж вiн?

Володька простяг йому пробiрку.

-- Ай, який чудовий хлопчичок! -- залопотiв дiд. -- А який у нього сончик гарнюсiнький! -- Вiн вихопив пробiрку й побiг вiдразу ж до шафи устромляти її в штатив.

-- Ось, -- трохи згодом пiдiйшов вiн до Володьки, -- ось тобi й грошенята -- на цукерочки чи на цигарочки, хе-хекс!..