Додаток до особливого стату (на украинском языке)   ::   Михайлов Владимир

Багато збiгiв. Цiлий ланцюг. До речi, ти сам знаєш, у горах не зекономиш, а нашi розрахунки точнi. I ще, до речi, Майя розiрвала скафандр об камiння, якого не було на тому мiсцi напередоднi. Ось знiмки: цей до випадку, той - пiсля. Зовсiм рiвне плато. До найближчих гiр - багато кiлометрiв.

- Так що це, Дане?..

- Не знаю. Може, дiйсно тiльки збiг. Може, така властивiсть планети: повертати життя загиблим. Але навiщо спочатку вбивати їх?! Бо деякi випадки дуже нагадують заздалегiдь розраховане вбивство. Тодi - замiсть наших товаришiв приходить хтось iнший. Хто? Навiщо? Не знаю. Нiчого не знаю. Є тiльки сумнiви, i нiяких доказiв. I немає часу, щоб перевiрити це. Зараз повернуться вони. Залишається єдине: один з нас повинен вийти через запасний вихiд так, щоб його не побачили. Анi тi, анi Майя...

- Вона ж непритомна!

- Щоб його не побачили нi тi, нi Майя, - жорстко повторив Командор, зайти за межу видимостi i... заподiяти собi смерть, але так, щоб зовнi це скидалося на нещасний випадок. Тi, хто могли бути мертвими,- повертаються. Побачимо, чи повернеться той, хто повинен бути мертвим. Якщо повернеться i казатиме, що йому "повезло"... Ти зрозумiв мене, Амею?

- Так, зрозумiв...

- Тягнемо жереб. Коротка - йде. Тобi...

?

Обличчя Командора посiрiло, осунулось. Невимовна туга застигла в його очах. "А може, все дiйсно - тiльки помилка", - хотiв сказати Амей, i Командор нiби прочитав його думку.

- Може, це й помилка, - стиха мовив вiн, - та ми не можемо ризикувати. Треба йти... стривай...