Додаток до особливого стату (на украинском языке)   ::   Михайлов Владимир

Вип'ємо напрощання, друже. Одягайся, я приготую.

Вiн висунув шухляду. Дiстав пляшку, келихи. Коли Амей повернувся, Дан уже тримав їх у руках.

- Одержуй, твоя.

- Як колись камiкадзе, - посмiхнувся Амей. Та усмiшка вийшла крива.

Вони випили i розбили келихи об пiдлогу.

- На щастя, - знову спробував пожартувати Амей. Зробив крок до Командора, але махнув рукою i вибiг.

Люки клацнули одночасно з двох бокiв корабля - запасний i головний. Повернувся Археолог i врятованi. Командор пiшов їм назустрiч.

?

Амей повернувся. "Поки що це дiйсно я, - шепнув вiн, випереджаючи Командора. - Ходiмо до рубки".

- Зрозумiй мене правильно, Дане, - почав вiн, переступаючи порiг штурманської. - На жаль, те, що я тобi скажу, спало менi на думку тiльки дорогою. Тому я в такому скрутному становищi. Але я не боягуз, не думай. Вважай, що я ще й не виходив. По-перше, менi здається, що ми надто однобоко пiдходимо до всього, що трапилось. Штучно пiдтасовуємо факти, але основне у нас є iншi виходи. Десь на зовнiшнiх станцiях бiля Землi дамо сигнал, наш корабель блокують i перевiримо все ретельно. Тих, кого ми пiдозрюємо, зможемо знешкодити пiд час подорожi, але ми повиннi повернутись, повиннi доставити на Землю те, що зiбрали, в тому числi й нашi сумнiви щодо цiєї планети. Попередити їх.

- Ти таки маєш рацiю, Амею, - роздумливо сказав Командор. - На весь час дороги ми господарi становища. Нiхто, крiм нас двох, не зможе повести корабель та й не знатиме, куди його вести.