На поли смиреному   ::   Шевчук Валерій

Воно ще світиться й палає, але тихим, ніжним тліном віддає,і цей запах почули раптом усі, хто стояв коло Ісакія; ченці незвідь-чому відчули жаль, хоч вони були не всі м'якого серця.

Ісакій вбирав у ніздрі запах тлінного листу і сухий сонячний пил, сліпі очі його заплакали, а пальці, що лежали на землі, заворушилися, наче шукали якогось опертя. Але знайшли тільки по листку, одна і друга, через це конвульсійно зімнули ті листки і відкинули.



Розділ VII, в якому розповідається про Теофіла, котрий щодня смерті собі чекав



1



Святоша сидів, як завжди, при воротях, плетучи кошики, коли застукав у хвіртку Теофіл, котрий вертався, посланий ігуменом у монастирських справах.

— Господи благослови, отче Миколо! — привітався він, переступаючи поріг хвіртки.

— Господи благослови, брате Теофіле, — відгукнувся Святоша.— Важкою звісткою мушу тебе зустріти.

Теофіл зупинився, зблід і подивився на смиренно зігнутого перед ним Святошу.

— Брат твій відійшов,— сказав той майже солодко.

— Це як! — вигукнув Теофіл.— Коли виходив з монастиря, був він живий і здоровий.

— Очевидно, богові було так угодно! — схилився ще нижче Святоша. — Не знаємо ми, що нам на завтра вготовано. Розболівся раптом твій брат і відійшов у життя вічне…

— Ох, важка моя годино! — вигукнув Теофіл і майже побіг до своєї келії, де вони мешкали з братом. Рвонув двері і став на порозі.

— Стефане! — гукнув він у порожній покій.