Енейда (Энеида)   ::   Котляревський Іван Петрович

Юнона, з неба увильнувши,

І гола, як долоня, бувши,

По-паруб’ячу одяглась;

Кликнувши ж в поміч Асмодея,

Взяла на себе вид Енея,

До Турна просто понеслась.

[66] Тогді пан Турн зіло гнівився

І приступу к собі не мав,

Що у троян не поживився

І тьху Енеєві не дав.

Як ось мара в лиці Енея,

В кереї бідного Сіхея,

Явилась Турна задирать:

«Ану лиш, лицарю мізерний,

Злиденний, витязю нікчемний,

Виходь сто лих покуштовать».

[67] Турн зирк – і бачить пред собою

Присяжного свого врага,

Що так не гречі кличе к бою

І явно в труси пострига.

Осатанів і затрусився,

Холодним потом ввесь облився,

Од гніву сумно застогнав.

Напер мару – мара виляє,

Еней од Турна утікає!

І Турн вдогонку поскакав.

[68] Той не втече, сей не догонить,

От тілько-тілько не вшпигне;

Зикратого мечем супонить,

Та ба! мари не підстьобне.

«Та не втечеш, – кричить, – паничу!

Ось зараз я тебе підтичу,

Се не в кукли з Лависей грать;

Тебе я швидко повінчаю

І воронів потішу стаю,

Коли начнуть твій труп клювать».