Енейда (Энеида)   ::   Котляревський Іван Петрович

[74] Уже світовая зірниця

Була на небі, як п’ятак,

Або пшенична варяниця,

І небо рділося, мов мак.

Еней троянців в гурт ззиває

І з смутним видом об’являє,

Що мертвих треба поховать;

Щоб зараз прийнялися дружно,

Братерськи і єдинодушно,

Троян убитих зволікать.

[75] Потім Мезентія доспіхи

На пень високий насадив,

І се робив не для потіхи,

А Марса щоб удоволив,

Шишак, панцир і меч булатний;

Спис з прапором, щит дуже знатний;

І пень, мов лицар, в збруї був.

Тогді до війська обернувся,

Прокашлявся і раз смаркнувся,

І річ таку їм уджигнув:

[76] «Козацтво! лицарі! трояне!

Храбруйте! наша, бач, бере;

Оце опудало погане

Латинів город одіпре.

Но перше чим начнем ми битись,

Для мертвих треба потрудитись,

Зробить їх душам упокой;

Імення лицарів прославить,

Палланта к батькові одправить,

Що наложив тут головой».

[77] За сим пішов в курінь просторий,

Де труп царевича лежав,

Над ним аркадський підкоморій

Любистком мухи обганяв.

Троянські плакси тут ридали,

Як на завійницю кричали,

Еней зарюмсав басом сам:

«Гай, гай! – сказав, – ув’яв мій гайстер!

Який то був до бою майстер.