Постукай у моэ викно (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

Лиш Вiтько настрочив одразу та вкинув папiрця в каструлю.

Я участi в конкурсi не брав, бо згоден був на все - аби граченя лишалось моїм! Та й до вигадки я не дуже...

Нарештi всi повкидали папiрцi в каструлю. Я перемiшав їх, i Вiтуня потягла.

- "Бу-це-фал"! - здивовано прочитала вона.

- Що, що?! - перепитав Сергiй.

- Буцефал, ось що! - вiдказав замiсть Вiтунi Славко, бо це був його папiрець.

- Сам ти Буцефал! - засмiявся Сергiй. - Ти хоч знаєш, що воно таке - Буцефал?

- Так зовуть мого хом'яка.

- "Хом'яка"! - знов засмiявся Сергiй. - Так звали коня Олександра Македонського. Чи, може, ти не чув, хто такий Македонський?

- Це його дядя! - устряв Вiтько.

- А ти - "тьотя", - образився Славко. - Чи не все одно, хто такий Буцефал! Красиво - i все. А ви просто заздрите, що самi такого не придумали. I вiн одвернувся до вiкна.

- Ну подумай сам, - пiдiйшов до Славка Сергiй, - хiба можна рiвняти хом'яка з птахом?

- А чому нi! - обiзвалась Вiтуня. - От мого кота звуть Вася, як i Славкового тата. Ну й що ж тут поганого?

Ми ледь не задихнулися вiд смiху. А Славко повернувся до Вiтунi, зблиснув очима, та... лиш махнув рукою:

- Сама ти Вася! Ну добре, тягни ще. Вiтуня дiстала другого папiрця i прочитала:

- "Гри-ня"!

- Ну як? - захвилювався Вiтько, i ми зрозумiли, що це його папiрець.

- Наче непогано, - розважливо мовив Сергiй i повторив: - Гри-ня...