Постукай у моэ викно (на украинском языке) :: Костецкий Анатолий
Страница:
18 из 31
Я хотiв заперечити, що це надто просто для грака, та з коробки раптом залунало:
- Кр-ри-а! Кр-ри-а!
Здавалось, граченя повторює: "Кр-ри-а!" - "Гриня!"
- Ось i йому подобається! - зрадiв Вiтько. Це мене переконало.
- Згода! - сказав я. - Хто за? Проти? Одноголосно! I ми всi порадiли, що так легко вирiшили цю складну проблему - дати граченятi iм'я.
- А як тобi спало на думку назвати його Гринею? - поцiкавився я у Вiтька.
- Дуже просто. Коли ми дзвонили до тебе, я почув, як воно кричить, то вiдразу й подумав: дуже схоже на "Гриню".
Я забув вам сказати, що наш Вiтько - поет. Вiн завжди щось римує або шукає однаковi слова, примiром - чайник-чайка-чашка або ще якось... Правда, нам Вiтько свої вiршi не читає. I ось чому. Колись, тiльки-но ми переїхали до нашого будинку й познайомились, вiй вибiг у двiр i спитав:
- Хочете, вiршi вам почитаю? Сам склав!
- Давай, - не дуже щиро зрадiли ми, бо якраз обговорювали останню перемогу київського "Динамо".
Вiтько здерся на гойдалку, змахнув невiдомо навiщо рукою i почав:
Свiтило сонце, птах спiвав,
а я додому крокував.
Аж раптом iз-за рогу
з гучним веселим "гав!"
рудий i клишоногий
з'явився пес i став.
- Привiт, кудлатохвостий!
я привiтався з ним.
Ходiм до мене в гостi,
ти, певне, зголоднiв?
Я дам тобi варення,
цукерок повну жменю,
солодку скибку динi.
Ну що, рудий, ходiмо?
Та пес у гостi не схотiв,
дослухав пес мене - i втiк...
"Тим гiрше для рудого!"
подумав я про нього,
подумав - i покрокував.
|< Пред. 16 17 18 19 20 След. >|