Постукай у моэ викно (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

Ви проходьте на кухню, воно там.

- Що - "воно"? - здивувався незнайомець.

- Не "що", а "хто"! - поправила його Вiтуня. - Бо воно живе.

- Звiсно, "хто"! - сказав я. - Ваш Гриня.

- Пробачте, але я не дуже розумiю, про якого Гриню ви говорите. Нема в мене нiяких Гринь!

- Як нема?! - здивувався тепер Сергiй. - А ваше граченя?

- А, так ви про граченя! - нарештi зрозумiв незнайомець. - Так би й казали, а то "воно", "Гриня"! А ви чому, власне, вирiшили, що воно моє? Ви знаєте, хто я?

- Звичайно, знаємо! - вiдповiв Славко. - Ви його хазяїн.

"Поганий хазяїн!" - подумав я, та змовчав.

- От i не вгадали! - посмiхнувся незнайомець. - Я - ваш новий кербуд! Хе-хе...

- Ви... правду кажете? - не повiрила Вiтуня.

- Дiвчинко! - суворо обiрвав її кербуд. - Запам'ятай: Зiновiй Всеволодович Панько, тобто я, завжди каже правду!

- Вибачте нас, Зiновiю Всеволодовичу! - загомонiли вiдразу всi. Ми теє... ну, ми того...

- Я бачу, що ви "теє" i трохи, мабуть, "того", але, - i вiн подивився на мене, - запам'ятайте раз i назавжди, громадянине Почепцов: нiяких об'яв без мого дозволу вивiшувати не можна! В нашому будинку, який бореться за звання найкращого в районi, бiля першого парадного є спецiальна дошка для об'яв та оголошень. Дверi - не для цього! Ясно?

- Ясно! - вiдповiли ми як один.

- Тодi бувайте i про це не забувайте! - заговорив раптом вiршами кербуд i сам здивувався. - Ти ба, поет!.. Ну добре, пiшов.