Постукай у моэ викно (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

А об'явочку знiмiть, "товаришi громадяни"!

- Здається, в_с_е! - сказав Славко, i ми полегшенозiтхнули.

- Нам теж час. Бувай! - попрощалися хлопцi. - А об'яву ми знiмемо.

Вони помахали Гринi - н_а_ш_о_м_у Гринi! - i пiшли, а я нагодував граченя й сiв за уроки.

Скоро прийшов тато.

Вiн зазирнув до кухнi й одразу - точнiсiнько як я у хлопцiв спитав у мене:

- Ну як?!

- Люкс! - вiдповiв я Сергiєвим слiвцем, i тато щасливо посмiхнувся.

- Ти уроки робиш? - помiтив вiн. - Роби, роби, потiм розкажеш.

Тато вiдрiзав хлiба й сиру, налив чаю i спитав:

- Ти пробач, я на хвильку. Можна, я побуду з ним... з граченям?

- Звичайно, можна! - щедро дозволив я, бо чудово знав: тато теж давно мрiяв про щось живе.

- Я трошки, поки ти вчиш, - зрадiв тато, взяв коробку з Гринею i поспiшив до себе.

А коли я впорався з уроками, ми з татом сидiли на кухнi й розмовляли. Я розповiв йому про всi нашi пригоди. А потiм тато розповiв менi про гракiв.

Виявляється, вони живуть майже по всiх куточках Радянського Союзу, а навеснi прилiтають найпершими. Гнiздяться вони величезними колонiями i з року в рiк повертаються на старi мiсця. Граки знищують шкiдливих комах, очищають лiси й поля. i що цiкаво - їх можна навчити розмовляти! Звичайно, не так добре, як людину, але хоч кiлька слiв.

- Тату, а давай Гриню навчимо, - попросив я.

- А що, спробуємо! Уявляєш, приходимо додому, а вiн нам: "Привiт!" Або хтось питає, як його звуть, а вiн "Гриня!" Здорово?..

- Здорово! - погодився я. - А як його вчити?

- Не так i просто, - зiзнався тато.