Постукай у моэ викно (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

Треба йому щодня повторювати одне й те ж, може, й навчиться, коли не ледачий.

- Та вiн кращий за всiх! - захоплено вигукнув я.

- Навiть за нас iз мамою? - примружився тато.

- Ой, що ти! Гриня кращий за всiх гракiв.

- Коли так - навчиться! - погодився тато й пiшов зустрiчати маму з роботи. А я прибрав на кухнi, склав на завтра портфель, пiдкинув Гринi сиру - раптом їсти схоче! - i пiшов спати.

Сьогоднi я заснув одразу. Навiть не чув, коли прийшли батьки. i всю нiч менi снилось, як ми з Гринею балакаємо про все, про все на свiтi.

Гiмнастицi - ура!

Тепер днi минали швидко й весело. А з ними непомiтно промайнули осiнь та зима.

Гриня став уже зовсiм нашим i тiльки-но помiчав когось, як вигукував своє вiтальне "кр-ри-а!". Вiн помiтно пiдрiс, i лише по дзьобу можна було вгадати, що вiн молодий. У грачиної молодi дзьоби вкритi невеличкими брунатними пiр'їнами, а дзьоби дорослих - бiлi.

Граки, шукаючи поживу, часто встромляють дзьоб у землю, от пiр'я й витирається.

Ми весь час навчали Гриню розмовляти.

Не скажу, що вийшло одразу, але...

Якось, коли я повернувся додому й кинув Гринi звичне "Привiт!" вiн не вiдповiв.

- Гриню, ти не захворiв? - схвилювався я.

Гриня сидiв на холодильнику й мовчки позирав на мене. Раптом вiн звiвся навшпиньки, витяг шию, мов пiвень, i гукнув:

- Кр-ри-iт!

- Що?! Що ти сказав? - не повiрив я власним вухам. - Ану повтори!

I Гриня повторив, та ще й як!

Що тут зi мною сталось, я зараз i не згадаю.