Постукай у моэ викно (на украинском языке)   ::   Костецкий Анатолий

А наступного дня тато рано прибiг з роботи й весело сповiстив, що його посилають у вiдрядження до Чернiгова. Мама страшенно зрадiла й одразу вирiшила, що ми поїдемо всi разом. Я не буду вулицями тинятися, та й у Чернiговi живе татова мама, моя бабуся, якої ми давно не бачили. Тож ми погостюємо у бабусi та й Чернiгiв оглянемо.

Iдея була чудовою, коли б не... Гриня! Взяти його з собою неможливо. Не кидати ж напризволяще!

- Це не проблема! - сказав тато. - Домовся з хлопцями. Гадаю, вони допоможуть...

Славко й справдi радо погодився взяти Гриню до себе на час канiкул.

- Тiльки гляди, - попередив я, - не випускай його бiльше! Та годувати не забувай.

- Все буде нормально! - поклявся Славко. - Їдь i не переживай.

I я поїхав.

Майже всю дорогу до Чернiгова я думав про Гриню. "Бiдолаха, думав я, - як вiн без мене? Чи добре йому? Чи не голодує?"

У Чернiговi в нас було стiльки справ, що я, чесно кажучи, навiть iнколи забував про Гриню. Та канiкули збiгли швидко, татове вiдрядження - теж, i ми поїхали додому. I знову всю дорогу, вже до Києва, я думав лиш про нього.

Тiльки-но ми помилися з дороги й розпакували валiзки з гостинцями, як я помчав до Славка.

Постукай у моє вiкно!

Славко зустрiв мене чомусь не дуже радiсно.

- Повернувся, мандрiвник, - пробурмотiв вiн замiсть вiтання.

- Повернувся! А чого ти став такий гордий?

- Який там гордий! - вiдмахнувся Славко. - З Гринею щось не те...

- Як не те?! - злякався я. - Що з ним? Кажи! Де вiн?

- Заспокойся, он вiн, у коробцi.