Постукай у моэ викно (на украинском языке) :: Костецкий Анатолий
Страница:
29 из 31
Де ж йому бути! Але, знаєш, як тiльки ти поїхав, Гриня страшенно засумував. Напевно, за тобою.
- Де коробка? - перебив я Славка.
- Он у кутку...
Я побiг до коробки й зазирнув у неї. Гриня нерухомо сидiв у куточку, весь наїжачений i дуже сумний.
- Гриню, - покликав я тихенько, - я приїхав. Привiт!
Вiн тiльки скоса позирнув на мене.
- Ти не впiзнав мене? Це я, твiй хазяїн!
Гриня навiть не ворухнувся. Перед ним стояла тарiлка майже на всю коробку. Видно було, що Гриня й не торкався їжi.
- Не їсть? - поспитав я Славка.
- Не їсть...
- А навiщо така здоровенна тарiлка! - накинувся я на нього, бо не знав, що й сказати.
- Не чiпляйся до тарiлки! - огризнувся Славко. - Тарiлка в самий раз. То Гриня замалий для неї.
Я взяв коробку, вiддав Славковi тарiлку й подякував.
- Е, чого там! - кинув Славко, й очi в нього стали сумними, як у Гринi.
Ми попрощались, i я понiс Гриню додому.
Вдома я про все розповiв татовi.
- Нiчого, - заспокоїв тато, - iди лягай, все буде добре!
Заснув я аж перед свiтанком. А вранцi, тiльки-но прокинувся, вiдразу побiг до кухнi.
Там за столом сидiв сумний тато. Бiля плити, така ж сумна й тиха, поралась мама. А на пiдвiконнi нерухомо сидiв Гриня й дивився у вiкно.
- Зрозумiв? - спитав тато, коли я побачив, куди дивиться Гриня.
- Зрозумiв... - ледь видушив iз себе я i, нiтрохи не соромлячись, заплакав.
- Розкис, як дiвчисько! - сказала мама й сама раптом схлипнула.
- Нiчого не поробиш, - розвiв руками тато. - Вирiшуй сам...
|< Пред. 27 28 29 30 31 След. >|