Острив злочинцив   ::   Ненацький Збігнєв

Ці люди пройшли якнайбільше за двадцять кроків однас, але нічого не помітили, — ми сиділи біля «сама» на бічній дорозі, що вела до містечка.

Троє невідомих спустилися до Вісли, але не в тому місці, де піщана дорога вела до води і де колись приставав пором, а трохи далі, коло кущів. Звідти почувся шелест, а тоді стукіт весел об облавок човна. Цей звук дуже характерний, бо корпус човна резонує і вода несе відгомін далеко-далеко.

Раптом нас оточив гурт хлопців.

— Лучники!..

Вільгельм Телль приклав мені пальця до губів.

— То браконьєри, — шепнув він. — Понесли свої пастки. Тут, у лісі, в них вже попалося трохи звірини. Тепер браконьєри позабирали пастки на той бік річки. У них є човен та невеличкий гумовий понтон.

Я зірвався з місця.

— Треба їх затримати, — шепнув я Теллеві, — не дати їм від'їхати. Або може… — я подумав, що міг би догнати браконьєрів на своєму «самі».

Хлопець заперечливо похитав головою.

— Вони озброєні. Ми роздивились — у них рушниці.

Я зрозумів Телля. Якби браконьєри побачили, що ми хочемо догнати їх чи стежимо за ними, то, мабуть, стріляли б. Не можна наражатися на таку небезпеку.

— Браконьєри залишили в лісі три залізні пастки. Певне, завтра чи позавтра вони повернуться, щоб глянути, чи туди щось попало, — розповідав мені Телль. — Ми вистежимо їх і тоді всім загоном схопимо.

Це й справді непогана думка. Тільки прикро було чути, як бряжчало залізяччя, що його браконьєри поклали на понтон.