Острив злочинцив   ::   Ненацький Збігнєв

І ми заходилися переносити мої речі з півострова на пагорб під лісом. У протилежному напрямку, від вантажної машини, переносили свої намети молодики з антропологічної експедиції. В моєму портфелі лежав лист, адресований начальниці експедиції, вона напевно дозволила б мені жити в таборі на півострові, та я надумав не приєднуватися до науковців.

— Такого намету ми ніколи не бачили, — мовив Вільгельм Телль, коли роздивився мій намет зблизька.

— Бо це найновітніший, з верандою, призначений для відпочинку, — пояснив я. — Тільки цього року з'явилися в продажу такі намети.

Це був не той трикутний намет, який звичайно ставлять під час прогулянок. Мій намет мав п'ятикутну форму й тримався на шести стояках, з яких середній був трохи вищий за інші. Намет нагадував будівлю цирку в мініатюрі. В ньому можна було майже рівно стояти. На великому вікні висіла прозора тюлева завіска і жовта штора. Двері теж прозорі, з замком-«блискавкою», 3 них був вихід на велику, простору веранду, де міг стояти столик з кріслом або автомобіль. Намет скидався на жовто-рожевий будиночок.

— Дуже гарний і великий, — підтвердили гарцери.

Неподалік од нас на півострові молодики вже споруджували табір антропологів. Насамперед вони напнули три маленькі намети, кожний на два чоловіки, та два великі — на дванадцять чоловік.