Острив злочинцив   ::   Ненацький Збігнєв

І друга: дідич обрав Габрищака не тільки через те, що довіряв йому, але тому, що вирішив сховати колекції в лісі, у лісових криївках, які знав тільки лісничий.

А звідси висновок: скарби покладено в якусь криївку в лісах над Віслою…»

Так я міркував, вигріваючись на осонні теплого липневого пополудня. Ці думки не дуже мене Й непокоїли. Тихо, одноманітно шумів ліс, мені було тепло й приємно в моєму затишному таборі край яру.

Я заснув.



РОЗДІЛ ШОСТИЙ



Я — романтик. — Натяк на дівчину. — Надзвичайно худа чи просто худорлява? — Нічні жахи. — Напад псів. — Чорний лімузин. — Чи він прийде? — Дивне поводження пані Пілярчиковоі. — Прогулянка до Острова злочинців. — Опис острова. — Дивний гість. — Погроза.

Мене збудили людські голоси, що ніби звучали просто наді мною. Я зірвався на ноги, та виявилося, що це жінки збирають у лісі ягоди. Їхні голоси, підсилені лісовою луною, виразно долинали до мене.

Я не збирався ховати від людського ока ані свого намету, ані самого себе. Жінки вийшли в яр, побачили намет і цікаво глянули на мене. Тихенько про щось перемовившись, вони подалися до лісу. Потім яром проїхала невеличка хура, навантажена дровами. Візник дивився на мене, а я лежав на матраці і їв скибку хліба.

Незабаром я знову почув у лісі чиїсь голоси. З-за дерев вийшла худорлява дівчина років двадцяти чотирьох, але кумедні кіски надавали її обличчю дивного виразу. Вона йшла замислившись, іноді нахилялася, зривала маленькі голубі квітки і в'язала з них букетик.