Балада для Кривой Варги   ::   Соколян Марина

І, мов льодяник, цей вечір поволі розчиняється в спогадах — зараз мені важко точно пригадати, як саме все відбувалося. Пам’ятаю лише сцену під відкритим небом, тривожним, скуйовдженим небом, сотні облич у світлі святкових ліхтарів. Одним з цих облич — десь ген за натовпом — було лице Аманти. Винятковий випадок — моя мати в якості глядача, тож я хвилювалася більше ніж звичайно. А слід сказати, що звичайно я й так ледве не зомлівала.

Пам’ятаю, ми всі тоді нервували — з приводу погоди. Ось-ось мусив піти дощ, а якщо б спектакль накрився, муніципалітет, який нас запросив, не заплатив би ні копійки. Але що вдієш? Ми готувалися співати посеред бурі… Втім, хіба можна до такого належно підготуватися?

Роль моя не була провідною, але й не останньою — роль покинутої нареченої лицаря, якого приворожила чаклунка. Моїм завданням було сповістити публіку про своє горе, пообіцяти невірному кару небесну, а потім красиво накласти на себе руки.