Балада для Кривой Варги   ::   Соколян Марина

Отож, я вийшла на сцену, почала співати…

…Сон мій ніжний

Сон кохання

День мій грішний

День останній

День збігає

Сон розтане

Біль стихає

Ніч настане…

Коли моя партія наближалась до свого трагічного завершення, сили небесні чомусь вирішили пришвидшити хід подій: раптовий, сильний порив вітру шарпнув нашу хистку сцену, одним шаленим рухом нахилив дерева до землі… І тут, коли я — голосно, аби перекричати вітер — промовляла своє завершальне "ніч настане", небо розродилося блискавкою та майже одночасним потужним громовим вибухом…

Прозвучало це так зловісно, ніби я закликала на голови присутніх вічну темряву. Публіка скам’яніла. Я — теж. Мене таки справді заціпило від такої несподіванки, тож замість сказати ще кілька прощальних слів і застромити собі в груди ножа, я заклякла на сцені, тупо розглядаючи аудиторію. Потім впала навколішки. І нарешті зробила те, чого вимагав від мене сценарій. Сконала.

Публіка була під враженням. Говорили потім, що ми, виявляється, втілили новітню інтерпретацію класичної п’єси: нібито покинута наречена і чаклунка, як показала остання сцена другої дії, — то була одна особа, якій сниться сон. Можливо, передсмертний… Такий-от вийшов авангард. Втім, я добре розумію, що моєї особливої заслуги тут нема. Ця інтерпретація — повністю на совісті небесної канцелярії.

Того вечора Аманта похвалила мене. Навіть не так — вона нарешті звернула на мене увагу. Вона дивилася на мене з прихильністю. А в її гарних синіх очах танцювали грозові відблиски…

***



— І зачини фіранки, — наказала тітка Кора, — Якщо не хочеш, щоби вночі женихи дошкуляли

— Хто? — сонно промовила Лада з-під затишної плетеної ковдри.

Кора зрозуміла, що від неї чекають пояснень, заусміхалася, і, зачинивши за собою двері спальні, присіла коло ладиного ліжка.

— Женихи. Кажуть, що стара Варга, коли ще дівкою була, звела в могилу парубка, котрий їй відмовив.