Кодло   ::   Соколян Марина

Решта десять колег по групі розмістились хто де за розташованими півколом столиками. До нашої групи потрапив той самий юнак, який мав родичів в СБ; цей факт очевидно був для нього джерелом особливого гонору, тож Влад сів осібно, поглядаючи зверхньо і самовпевнено. Потрапив сюди і один з латіносів, моїх знайомців по автобусу; він якраз почував себе трохи ніяково без підтримки товариша, розглядав усіх з-під лоба і супився. Решта були мені зовсім незнайомі.

— Ну що ж, Lads and Ladies, — весело скаламбурив пан Арт, що означало приблизно "парубки та дами", — вам сьогодні страшенно пощастило.

Ми з підозрінням перезирнулися.

— Пощастило, — продовжував професор, обіпершись об викладацький стіл, — тому, що зараз зростає попит на практичну міфотворчість. Особливо ж у сфері мистецтва та міжнародній політиці. Тому керівництво надає велику вагу заліку з цього предмету. А оскільки я — ваш куратор, житиметься вам трохи простіше. Можливо. Я ще не вирішив. Ну, а тим часом, пропоную влаштувати невеличке ток-шоу… Отже, так… Ви, молодий чоловік, як вас звати?

— Мігель… — простогнав нещасний латіно.